Ерготерапія в педіатрії формує перехід від діагнозоорієнтованого до функціональноорієнтованого підходу, де головним результатом є реальна участь дитини у повсякденному житті. Використання моделі «дитина-середовище-заняття» (PEO) забезпечує структурований підхід і дає змогу системно оцінювати взаємодію факторів, що визначають функціонування. У такий спосіб ерготерапевтичні методи допомагають проводити ранню ідентифікацію функціональних порушень та формувати досяжні цілі лікування.

На цьому заході ви розглянете сучасні принципи ерготерапії в педіатрії, функціональні зони активності дитини як об’єкт клінічного оцінювання, а також модель PEO як інструмент клінічного мислення. Ви засвоїте методи функціонального оцінювання, аналізу бар’єрів і ресурсів та планування втручань із формулюванням функціональних цілей. Окрім цього, ви навчитесь обирати ефективну стратегію лікування: відновлення, компенсація або адаптація.

Після навчання вам буде простіше орієнтуватись на функціональний результат і якість життя дитини, точно оцінювати функціональні обмеження та ефективно інтегрувати ерготерапевтичний підхід у щоденну практику.

• •

  1. Сучасні принципи ерготерапії в педіатрії. Роль ерготерапії в мультидисциплінарній команді. Функціональний підхід як основа втручання. Орієнтація на участь пацієнта у повсякденному житті.

• •

  2. Функціональні зони активності дитини як об’єкт клінічного оцінювання. Самообслуговування (ADL). Гра як основна діяльність розвитку. Навчальна діяльність та участь у соціальному середовищі.

• •

  3. Модель РЕО (Person–Environment–Occupation) як інструмент клінічного мислення. Компоненти моделі «дитина–середовище–діяльність». Взаємодія факторів та їхній вплив на функціонування. Пацієнтоцентричний підхід у плануванні втручань.

• •

  4. Клінічне оцінювання як основа ерготерапевтичного втручання. Принципи функціонального оцінювання та вибір інструментів. Аналіз бар’єрів та ресурсів. Розбір клінічного випадку (відеокейс) з обговоренням.

• •

  5. Планування ерготерапевтичного втручання. Формулювання функціональних цілей. Пріоритезація втручань. Вибір стратегій: відновлення, компенсація, адаптація.

• •

  6. Адаптація середовища як основний інструмент підвищення функціональності. Ергономічні принципи. Середовище як фактор підтримки або обмеження функції. Вплив сенсорних та фізичних характеристик середовища.

• •

  7. Практичні підходи до адаптації повсякденних середовищ дитини: ігровий простір, спальне місце, зона приймання їжі, освітнє середовище (школа/садок).

• •

  8. Робота з родиною як складова ефективного втручання. Комунікація з батьками: принципи та підходи. Спільне визначення цілей і планування втручань. Інструменти супроводу (щоденники, рекомендації). Профілактика емоційного виснаження батьків.

• •

  9. Відповіді на запитання учасників.